Перш ніж знепритомніти, дівчинка прошепотіла ледь чутно потрісканими губами:

— Мене звуть Террі Джо Дюперро.

І втратила свідомість. На вигляд їй було приблизно років десять-одинадцять. Білява, кароока, зі слідами сонячних опіків.

Другий помічник капітана грецького суховантажного судна “Капітан Тео” вранці 16 листопада 1961 року не повірив своїм очам, коли побачив за бортом за лічені метри від судна білий плотик, а на ньому дівчинку, яка, задерши голову, дивилася прямо на нього і намагалася помахати рукою.

Помітивши акул, що кружляють поблизу, члени екіпажу закричали дитині, щоб вона не стрибала у воду.

Ніколас Спачідакіс кинувся в капітанську рубку і скомандував:

– Стоп, машино!

Дівчинку та її плот підняли на палубу судна і віднесли до каюти. Плотик із пробки був крихітним, розміром всього 60 см × 1,5 м. Як маленька дівчинка опинилася на плоті?

Капітан терміново телеграфував на берег:

“У Північно-західній протоці Провіденс знайдено дитину… за 120 миль від Майамі… дівчинка… блондинка… очі карі… з маленького білого плоту… опіки… зневоднення… шок… потрібна негайна евакуація”.

Дівчинка потроху почала приходити до тями. Дитина була одягнена в білу сорочку та рожеві піжамні штанці.

Їй дали трохи води та апельсинового соку, після чого з її тіла вологими рушниками змили сіль, а на губи нанесли вазелін. На рятувальному гелікоптері Террі доставили до Майамі, де помістили до Hospital of Mercy.

Лікарі констатували у пацієнтки сонячні опіки третього ступеня та зневоднення, але безпосередньої небезпеки для життя не було.

Історія ця почалася як весела довгоочікувана пригода.

Успішний лікар-офтальмолог, 40-річний Артур Дюперро вирішив зробити своїй дружині та дітям сюрприз: подорож на яхті.

У місті Грін-Бей, штат Вісконсін, Артура цінували і поважали – і як прекрасного лікаря, і як просто хорошу людину, до того ж зразкового сім’янина. Його дружина Джин була на два роки молодша, їй виповнилося 38, у них було троє дітей – син Браян чотирнадцяти років і дві дівчинки – одинадцятирічна Террі Джо і семирічна Рене.

На початку листопада, коли замороcили дощі, родина Дюперро вирушила до аеропорту. За кілька годин вони вже були у сонячному Майамі. Яхта була заздалегідь обрана та зашвартована. У містечку Форт-Лодердейл на них чекав Гарольд Пегг, власник яхти Bluebelle.

Під час війни Артур Дуперро служив на Тихому океані і буквально «захворів» морем. Він довго виношував свою мрію. Тепер кошти дозволили йому придбати яхту, і задуманий круїз був пробним балом: він не сумнівався – і дружина, і діти будуть у захваті, а раптом хтось із рідних захворіє на прокляту морську хворобу… Якщо все піде так як планував, то покупка яхти не за горами.

Гарольд Пегг, щирою посмішкою, люб’язно зустрів прибулу сім’ю:

— Здравствуйте-здравствуйте. Сподіваюся, дорога не була втомливою? У нас все гатово. І шкипер, старий морський вовк, чикає вас з нетерпінням. Йдімо, я вас познайомлю. Ви будете ними задоволені. Яхтсмен. Герой війни… Пілот.

Красуня-яхта вразила своєю пишністю.

На борту був найнятий капітан. Чоловік з відкритим обличчям, потужний торс, розтріпане вітром волосся. Першим на борт піднявся містер Пегг:

— Ось знайомтесь.

Капітан простяг Артуру руку:

— Джуліан Харві. Будьте як вдома. На цій неділі у вас буде багато цікавого.

Чоловіки обмінялися міцним рукостисканням. Поруч стояла молода жінка, якій Харві помахав рукою.

— Це моя дружина Мері.

Місіс Харві посміхнулася:

— Називайте мене просто Мері. Ваші каюти готові. До речі, я відповідаю за приготування їжі. Тож я готова вислухати ваші побажання на обід. А як щодо курячої грудки та салату? Місіс Дуперро, у вас чарівні діти. Я впевнена,  ми потоваришуємо.

— Дякую, Мері. Рада знайомству.

Діти побігли оглядати яхту. Артур обійняв Джин:

— Ну які враження, мила?

— Я вражена! Нас ждуть Багами!

— Так, така відпустка буває лише раз в житті. Та якщо нам це сподобається, то ми можемо купити свою яхту. Згідна?

– Звичайно!

8 листопада 1961 року яхта відпливла.

Сонце грало на лакованих підлокітниках красуні Bluebelle, Мері чаклувала за вечерею, діти веселилися на палубі, а Дюперро сиділи в шезлонгах з коктейлями. Життя було чудове!

Плавання було з зупинками. Засмагали, купались серед коралів, ловили рибу. Так минуло кілька спокійних днів.

…13 листопада 1961 року вахтовий офіцер танкера, що прямував до Пуерто-Ріко, помітив катер, що дрейфував в океані. У човні був чоловік, який відчайдушно жестикулював і кричав: «Допоможіть!»

Це був Джуліан Харві. У човні все ще була маленька дівчинка, та вона була мертва.

— Яхта затонула. Тільки я врятувався, – цокаючи зубами сказав Харви, коли піднявся на борт.

Незабаром до танкера підійшов катер берегової охорони. На ньому містера Харві відвезли в Маямі, де він розповів про те, що сталося на яхті Bluebelle. За його словами, в ніч на 13 листопада, великий шквал повалив грот-мачту. ЇЇ обломок пробив дах кабіни, пошкодив газовий шланг плитки камбуза та електропровід. Виникла пожежа.

Джуліан поспішив всіх розбудити. Пасажири яхти вибігли на палубу. Містер Харві почав гасити вогонь вогнегасником, але потім вибухнув газовий балон. Зрив розвернув борт яхти. Bluebelle швидко занурилася у воду. Містер Харві кинувся до рятувального човна і приготувався спустити його на воду.

Марно Джуліан закликав усіх зберігати спокій, спантеличені люди не дочекалися і стрибнули у воду. Яхта перекинулася, накривши уламками у воді людей. Він намагався врятувати семирічного Рене, але дівчинка захлинулася. Незабаром з’ясувалося, що ніхто не вижив, крім Джуліана.

У відділку міліції уважно вислухали його розповідь.

Свідків не було і, очевидно, не буде. Що ж, ви повинні довіряти містеру Харві. Я його ще раз допитаю.

На другому допиті Гарві повторив все слово в слово. Но в справі  з’явилися розбіжності. «Слідчий» надіслав запит до синоптиків. Надійшла відповідь: у вказаній зоні 12-13 листопада не було метеорологічних умов для виникнення шквалів достатньої сили, щоб збити мачту.

Медичне обстеження містера Харві виявило відсутність опіків і будь-яких травм, які б свідчили про відчайдушну боротьбу з вогнем. Другий запит підтвердив, що в акваторії в ніч на 13 листопада ніхто з кораблів, що пропливали повз, а це була досить жвава територія, не помітив яхту, що загорілася.

Здавалося дивним, що човен Харві був наповнений запасами для виживання: питною водою, їжею та необхідними речами, ніби хтось приготував це заздалегідь.

 Та на останок.

Можливо, це, звичайно, було особисте сприйняття слідчого, але він не міг позбутися думки, що Джуліан Харві був надто спокійним для людини, яка щойно втратила свою молоду дружину і не зберіг сім’ю, довірену його опіці. Треба ретельно покопатися в його картотеці…

Харві і на наступних допитах залишався спокійним і сконцентрованим. Під час чергового допиту слідчого Ернеста Мердока заглянув начальник:

— В морі знайшли дівчинку із сім’ї Дюпперо з Блюбель. Живую!

Джуліан Гарві змінився на обличчі, але за мить надав собі найбезтурботнішого вигляду:

— Ну, це гарна новина.

Гарві призначив дату наступного допиту і відпустив його. Джуліан вийшов на вулицю й пішов у бік мотелю «Сандмен», де взяв номер, записавшись під вигаданим іменем Джон Монро.

Він готувався до найстрашнішого. Написав другу записку, в якій просив піклуватися про його 14-річного сина Ленса.

На листі гостинного блокнота Харві написав: “Я програв. Мені набридло моє життя, і я не знаю що з ним робити. Я не можу продовжувати. Я покидаю цей світ. Похороніть мене в морі”. Після цього він поклав 10 доларів для покоївки і покінчив із собою у ванній.

Його тіло знайшли через кілька годин. Поліція, яка прибула на місце події, вже багато знала про Джуліана Харві. Його біографія вражає.

Отже, містер Харві

Син бродвейської хорістки, мати-одиначка, зрештою одружився з її імпресаріо. Батько виявився доброю і щедрою людиною. Наприклад, на своє 10-річчя він подарував пасинку справжній вітрильний човен.

Хлопець почав займатися бодібілдінгом з підліткового віку і буквально будував своє тіло. Джуліан пишався своїми рельєфними м’язами і навіть працював моделлю.

Коли почалася Друга світова війна, 24-річний Харві вступив до авіаційної школи. Як пілот-бомбардувальник, брав участь у десятках бойових вильотах, до кінця війни був неодноразово нагороджений.

Він дуже любив жінок

До Марії у нього було п’ять жінок. Всі п’ять шлюбів були недовгими, а один розпався за дуже дивних обставин. У квітні 1949 року Харві повернувся додому з кіно. В машині, за кермом якої він перебував, були його дружина Джоанна та теща. Коли проїжджали міст, машина врізалася в огорожу і впала у воду.

Обидві жінки потонули, Харві ж, за його словами, “в останній момент відкрив двері і виліз”. Тим часом водолаз, який оглядав автомобіль, виявив, що двері авто були зачинені, опущене лише скло водійських дверей. Виявилося, що Харві втік, хоча й не намагався врятувати своїх супутників. Йому виплатилась страховка на випадок смерті дружини.

Через кілька місяців Харві знову одружився і майже відразу був відправлений до Кореї.

Там він мав не один бойовий виліт. Коли Харві повернувся до Штатів у 1953 році, він розлучився та звільнився з армії. Черговий шлюб не виправив його матеріальне становище і Харві найнявся капітаном яхти.

Що розповіла одинадцятирічна дівчинка, яка вижила?

В той злощасний вечір вона пішла в свою каюту о 21:00 і, втомившись за день, міцно заснула. На палубі були батьки, брат і сестра. Там же знаходився Джуліан і його дружина Мері.

Террі раптово прокинулася від страшного шуму і відчайдушного крику. Її брат Браян крикнув:

– Тато! Тато…

Дівчина тихенько вислизнула з каюти, піднялася на палубу й пішла до борту кают-компанії. Там вона побачила тіла брата та матері, що лежали в крові. Неподалеку лежала Мері. Кров була всюди. Террі закрила рот рукою: тільки б не закричати.

Жах охопив дівчину, і він врятував її, оскільки в цей момент Террі вела себе так, ніби вона була позбавлена ​​емоцій і нервів. Не було сліз.

Раптом Харві вискочив із темряви й крикнув:

— Марш до себе в каюту!

Террі кинулась в куток. Незабаром кабіна почала наповнюватися водою. Дівчина відкрила двері, вода прибула, і вона вийшла на сходи вже по коліно у воді. Там Харві спускав шлюпку на воду. Незабаром він уже відплив від тонучої яхти.

Террі згадала про плотик із пресованої пробки, що лежала на даху каюти. Коли вони плавали і пірнали з братом і сестрою, вони клали туди знайдені на дні мушлі.

Террі швидко розв’язала мотузки, звільнила пліт і кинула його у воду, насилу залізла на нього. Дівчину підхопила хвиля від тонучої яхти. Вона лягла на плотик і дивилась в нічне небо.

Йшли хвилини, години…

Вона не знала, скільки їй доведеться пливти на плоту і чи прийде порятунок. Одяг був мокрий, і дівчина тремтіла. Вже розвиднілося, але навколо не було нічого, крім морської гладі.

Террі мовчки шепотіла молитви, часом дрімаючи. Просипалася від того, що якась риба хотіла спробувати її ногу яка впала у воду. Потім вона відтягнула ноги і згорнулася клубочком. Вдень від сонячних променів сильніше боліли очі, шкіра покривалася пухирями.

Так минуло три з половиною дні. Без води, без їжі, без притулку. Іноді вона бачила якісь дивні видіння, починалися галюцинації. А потім її знайшли, що було неймовірно.

Чому капітан Харві зробив це з цією родиною?

Виявилося, що незадовго до відплиття Харві застрахував життя своєї дружини Мері на 20 тисяч доларів. Джуліан збирався вбити свою дружину за ради страхування.

Ймовірно, дружина здогадалася про його наміри і розповіла про них подружжю Дуперро. Ймовірно, також Мері сказала чоловікові, що знає про його плани, і після повернення на узбережжя звернеться до поліції. Харви запанікував, кинувся на дружину.

Мері, привернула увагу криками подружжя Дуперро і була вбита на їх очі. Не було ні шторму, ні пожежі, ні зламаної корми, був акт масового вбивства з боку насильницької людини, як пізніше висловився один із співробітників берегової охорони.

Потім, звільнившись від свідків і втративши розум, Харві вбив усіх членів сім’ї Дуперро, крім Террі. Чому він залишив її живою? Ймовірно, думав, що вона потоне разом з яхтою. Це лише одна з версій.

Даючи свідчення, Террі Джо була категоричною, що корма яхти залишилася цілою, що пожежі на борту судна не було і що море було спокійним протягом усього часу до затоплення.

Невдовзі після цього дівчині повідомили, що Харві було підібрано живим за три дні до неї на рятувальному човні поруч із тілом її сестри Рене, а тіла її батьків, брата та дружини Харві були втрачені в море.

Наприкінці листопада 1961 року загальний стан Террі Джо покращився, вона була виписана з лікарні та поїхала додому в Грін-Бей. Її удочирила сестра батька. Кілька слів про те, як склалася доля Террі.

Тітка, яка удочирила дівчинку, ніколи не нагадувала Террі про те, що трапилося і не розпитувала про подробиці трагедії. Жінка вважала, що краще все забути — забути, наче нічого не було.

«Навколишні про це мовчали, – згадувала вона через багато років, Тере, коли їй було 12 років, змінила написання свого імені. – А я не могла говорити про те, що сталося. Зі мною намагався працювати психіатр, але він не дійшов до суті проблеми».

Можливо, треба було вчинити інакше – розповісти все, щоб прогнати гнітючі спогади. Але Тере Дуперро знадобилося 49 років, щоб зважитися на це. До цього часу вона пережила чотири невдалі шлюби і народила трьох дітей.

Вона написала книгу «Сама: Сирота на океані» (у співавторстві з психологом Річардом Логаном), в якій розповіла про те, що сталося з нею в ті страшні дні, які забрали її батьків, брата і сестру.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook: