Маленький брехун. Ви неодноразово ловили свою дитину на брехні. З цим треба щось робити! Як вибрати правильний підхід у вирішенні проблеми дитячої брехні?

Діти люблять фантазувати. Але у певному віці (приблизно після 7 років) починає проглядатися досить чітка грань між фантазією та обманом.

Найчастіше діти дурять, бо:

Бояться покарання за скоєне.

Бажають привернути до себе увагу.

Їх оточує надто багато заборон.

Мають психологічні проблеми (наприклад, через нестачу порозуміння).

Намагаються захиститися від стресу.

Коли маленька дитина вчиться обманювати, це чудово можна прочитати на її обличчі.

Я у таких випадках уважно дивилася синові в обличчя і говорила: «Я бачу тебе наскрізь і знаю, коли ти кажеш неправду. Ніколи не обманюй мене!». Він у це щиро повірив.

Не бийте та не карайте дитину за обман. Не тому, що ми всі такі гуманні. А тому, що ви цим тільки посилите ситуацію. Дитина, яка провинилася, зрозуміє не те, що обманювати погано, а те, що наступного разу треба бути більш спритним і хитрим.

Якщо мій син набідокурив, завинив і чесно все розповів, я жодного разу не посварила і не покарала його. Мені хотілося наголосити на тому, що за правду не карають. І завжди краще прийти та все розповісти. На мою думку, ми це засвоїли добре.

Демонструйте довіру своїй дитині

Я ніколи не перевіряю ще раз свою дитину. Він із захопленням розповідає щось. Якоїсь миті я дивуюся сказаному. Наприклад, мене зацікавив певний факт. Син каже: «Хочеш, подзвони Саші (Маші, Даші) і спитай, чи так було». Я однозначно відповідаю: «А навіщо мені передзвонювати? Я тобі вірю і не збираюся перевіряти ще раз те, що ти сказав!».

Не ставте дитині провокаційних питань, не ходіть навкруги. «Милий, ти не знаєш, чому твій бутерброд лежить у відрі для сміття? І як він там опинився? Запитайте прямо: Чому ти викинув бутерброд? Він тобі не сподобався? Ти хотів мене переконати, що поїв, а насправді лишився голодним!».

Коли дитина сама вас про щось запитує, не юліть, намагайтеся щиро та правдиво відповідати на всі його запитання. Особливої ​​уваги вимагають питання такого характеру: “Звідки з’являються діти?”, “Що таке секс?”, “Чому хлопчики та дівчатка влаштовані по-різному?”

Придивіться до поведінки своєї дитини та спробуйте з’ясувати, чому вона в певних випадках вдається до брехні.

Обману можуть супроводжувати й інші вчинки малюка, що насторожують. Наприклад, йому в гостях дуже сподобалася іграшка, він поклав її до кишені, а потім сказав, що знайшов її. Не карайте дитину, не влаштовуйте вдома суд Лінча. Поясніть, що його вчинок поганий, що так робити не можна: це карається. І запропонуйте віддати іграшку власнику.

Навряд чи кожен із нас є зразком чесності. Реалії життя такі, що у певних ситуаціях доводиться лукавити, недомовляти, хитрувати. Дорослі роблять це в міру своїх уявлень про моральні принципи.

Діти стають свідками наших етичних вчинків. І рано чи пізно вони переймають цю модель поведінки. Дитина у певний момент починає розуміти, що з власного блага дуже зручно сказати напівправду, приховати певний факт чи відверто збрехати. Будьте уважнішими до його життя: які захоплення, коло спілкування, уподобання, заняття. Чим більше день вашої дитини буде заповнений правильними та корисними справами, тим менше в ній залишиться місця для обману.

І ще: не перегинайте палицю, надмірні розмови про чесність самі по собі трохи аморальні.

Автор:.muraha.pp.ua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook: